Ігор Козловський – український вчений, релігієзнавець, кандидат історичних наук, письменник та громадський діяч. Спеціально для Світове українство пан Ігор розповів про духовність, полон та його вплив на життя, а також поділився своєю філософією, як йому вдається зберігати спокій та позитивний настрій.
Ви спільно з іншими бранцями нещодавно заснували платформу “Звільнення політв’язнів”. Пане Ігорю, розкажіть, будь ласка, чи є вже певні зрушення в діяльності платформи?
Платформа «Звільнення політв’язнів» – це ініціатива 16 колишніх бранців, які перебували в полоні на території ОРДЛО, в окупованому Криму та в Росії. Кожен з бранців має свої ті чи інші позиції і політичні, і світоглядні, але ми об’єдналися заради того, щоб постійно тримати інформаційний простір в нагадуванні про долю тих, хто ще знаходиться в підвалах, в’язницях, катівнях російських окупантів і в Росії також. Ми тільки на початку шляху, але вже у нас були декілька заходів, які спрямовані саме на те, щоб привернути увагу до нашої ініціативи.
Ми працюємо на декілька рівнях: по-перше, це з тими, хто знаходиться в полоні і їх рідними, і ми піднімаємо це питання на рівні української влади; по-друге, ми ставимо до відома представників різних посольств, різних державних, громадських діячів за кордоном, з тим, щоб створити фронт тиску на російську владу з конкретними вимогами по звільненню наших українських бранців. Вже були зустрічі з послами деяких країн. Нещодавно ми зустрічалися з віце-маршалком Польського Сейму Малгожатой Госєвською. Зараз ми написали листа до держсекретаря Сполучених Штатів Ентоні Блінкена. І саме в цьому напрямку будемо рухатися і далі.
Як духовність вплинула на ваше життя?
Я займаюсь духовними питаннями вже багато-багато років – в царині релігієзнавства працюю вже майже 45 років. І я прийшов до висновку, що людина – це не тільки біологічна, але й духовна істота. Саме духовне життя і робить людину людиною. У інших біологічних істот духовного життя не існує, існує звичайне природне життя. А духовне життя – це життя сенсів, це життя цінностей, це життя принципів. Це життя, яке збагачує, наповнює своїм змістом саму людину і підносить її вже до того розуміння своєї відповідальності не тільки за себе, за своє існування, але і за інших людей і за планету в цілому, і за ті сенси, які необхідно вносити в життя людей. Таке розуміння духовності не тільки вплинуло на мене, але й сформувало мене як особистість.
Скажіть, будь ласка, що, на вашу думку, може допомогти із деокупацією свідомості українців в Донбасі? Чи ще можливо ліквідувати наслідки багаторічного впливу “русского мира”?
Це важке завдання, але воно є центральним. Там мешкають громадяни України, які волею долі опинилися під окупацією. Зрозуміло, що на окупованих територіях не існує монолітної спільноти. Є ті, хто стоїть на проукраїнських позиціях і чекають Україну. Є ті, хто зорієнтовані на Росію і їх практично буде неможливо якось переорієнтувати у наш український бік, але є і велика кількість людей, яка знаходиться в стані «просто очікування миру». У них немає сталих ідеологічних позицій, їх свідомість дійсно окупована такими інформаційними хвилями, які йдуть з боку Росії та з місцевих засобів інформації на окупованих територіях. Але ми пам’ятаємо – свідомість людей пластична. І для того, щоб повернути її в необхідну площину, з тим, щоб впливати саме з наших українських позицій, потрібно посилювати інформаційний фронт з боку України, треба постійно працювати над тим, щоб руйнувати дезінформацію і фейки, які йдуть з боку наших ворогів, треба робити зусилля з тим, щоб Україна ставала привабливою для цих людей. Це означає, що державі і громадянському суспільству необхідно спільно працювати над створенням такої дійсно вільної, дійсно багатої, дійсно демократичної України, а також створювати умови, щоб люди з окупованих територій тягнулися до України. Це по-перше.
По-друге, це постійний діалог із звичайними громадянами, які часто перебувають на території України за різними справами особистого характеру. І з ними треба працювати. Тобто перед нами стоять величезні завдання, і ми не повинні забувати про цих людей. Хоч ми розуміємо, що їх свідомість окупована, а іноді навіть і зруйнована впливами російської пропаганди, ідеологією так званого «руского мира».
Те що ви пережили – важко собі уявити. Так само важко уявити, що такий досвід міг пройти безслідно, адже це стресс не тільки для тіла, а і для душі. Чи змінив полон ваше життя, вашу щоденну рутину?
По-перше, все, що було у мене там, на тій території, залишилося в минулому. Це і домівка, і майно, це і саме минуле. Практично все залишилося там, тому говорити про рутину вже мабуть і не досить коректно. Зараз це нове життя. Я його почав тут практично з нуля. Це нові виклики, які пов’язані як з буденними проблемами та і з науковими, з викликами, пов’язаними з громадянською активністю – все це нове і воно вимагає певних зусиль. Але ж з іншого боку, це мабуть і добре, тому що відволікає від травми, саму травму робить досвідом. Я її, зрозуміло, усвідомлюю, а усвідомлення дозволяє мені приймати конструктивні життєві рішення. Ця зануреність у нове життя також має певний терапевтичний характер.
Пане Ігорю, будь ласка, поділіться своєю філософією, як вам вдається зберігати спокій та позитивний настрій навіть у найстрашніших ситуаціях. Чи є якісь особливі прийоми які ми могли б запровадити у своє повсякденне життя?
Я учень любові. Це означає, якщо все, чим я займаюсь, я наповнюю любов’ю, наповнюю зацікавленістю і зануренням у життя, то це дозволяє мені витримувати не тільки важкі стресові моменти, але і отримувати певне задоволення від того, що я роблю. Я думаю, що в цьому і є головний секрет.
Ви маєте 3-й дан з карате-до. Розкажіть як це досягнення Вам знадобилось протягом життя? Чи підтримуєте ви себе в формі щоб відповідати цьому статусу?
Ви ж розумієте, що я не вважаю це досягненням. Для мене це є просто частина процесу, частина мого шляху. Я не ставив перед собою за мету отримання певних статусів. Це просто певні етапи в моєму розвитку тілесно-просторового інтелекту. Я взагалі стою на позиціях того, що ми повинні окультурювати все, наповнювати інтелектуальною складовою, у тому числі і своє тіло. Культура нашого тіла – це є відповідальність, і тому для мене якраз це один із інструментів моєї тілесно-інтелектуальної природи.