24 лютого …
Цей день закарбувався на серці кожного українця кривавими літерами. Саме в цей день жителі м. Боярка прокинулись від гучних вибухів. Жодного сумніву не було… почалася війна. Хтось похапцем збирав речі, намагаючись поїхати якнайдалі від епіцентру подій і вивезти свої родини. А в тому, що ми залишимось осторонь активних бойових дій надії не було, адже наше місто знаходиться лише в 15 кілометрах від столиці, яка була головною метою загарбників. Інші, вже за декілька годин, стояли в черзі до Міської ради, щоб записатися у територіальну оборону та стати на захисті власної домівки та жителів міста. Наступного дня, попри постійні обстріли та нищівні бомбардування, бажаючих записатись до лав захисників стало лише в рази більше. Вся площа між двома будівлями була заповнена, близько 500 людей вишикувались в очікуванні. Оскільки війна на сході нашої країни тривала вже вісім років, багато хто мав бойовий досвід. Саме вони першими отримали зброю та стали до лав захисників Боярки. і це був лише початок.
Загалом вся будівля та прилегла територія виглядала тими днями як величезний мурашник: працівники, захисники, волонтери, прості мешканці, які готові були віддати останнє задля порятунку та перемоги України. Будь-який запит, будь-яка потреба знаходила відгук та вирішення одразу: люди несли, возили, діставали, охороняли, будували, облаштовували, обліковували, комунікували і багато іншого. Жодної паніки – лише робота та зусилля на результат. Таким чином зародився Гуманітарний штаб, який взяв на себе всі завдання з координації, логістики, забезпечення, тощо.
З часом, серед величезної кількості задач та потреб, з’явилась можливість узагальнити та відокремити певні напрямки діяльності Штабу. Окрім постійної цілодобової роботи для досягнення максимального результату, двічі на добу керівники кожного напрямку зустрічались на наради для забезпечення максимальної координації роботи всього штабу і вирішення всіх питань та проблем. Була проведена неймовірна робота з організації та облаштування бомбосховищ із забезпеченням всього необхідного для тривалого перебування людей, створений центр, де сортували та ретельно обліковували кожну допомогу, яка надходила. Команди з працівників Міської ради, представників сіл всієї громади та волонтерів на різних локаціях готували та годували, шукали та доставляли продукти харчування, засоби гігієни та все необхідне для захисників та цивільних людей. Центр надання соціальних послуг щодня надавав натуральну допомогу сотням людей, які її потребували. Саме злагоджені дії кожного дозволили подолати найважчі часи, коли ворог нищив Київщину та пізніше допомогти звільненим від окупантів та зруйнованим сусідським містам та селам. Війна триває і активна робота не припиняється ні на мить.
Глибоко вразила війна, яку оголосила рф, і всіх тих, з ким наша громада мала за честь зустрічатись на різноманітних заходах. Щойно світ дізнався про вторгнення, ми почали отримувати дзвінки з різних країн: Грузія, Словаччина, Португалія, Польща. Місто Чарнкув, з представниками якого Боярська громада познайомилась під час офіційного візиту до Грузії, в особі заступниці мера міста з соціальних питань пані Моніки, одним з перших стало ініціаторами надання мешканцям Боярки гуманітарної допомоги. За активної участі міста Пулави, що є для нас містом-побратимом, та міста Одолянув, була зібрана та доставлена перша машина з необхідними речами та їжею.
За короткий термін міста Чарнкув та Боярка стали настільки близькими, що було прийняте рішення про підписання угоди про взаємне партнерство. За умови воєнного стану та постійної небезпеки, підписання відбулося у онлайн трансляції. Приймаючи особисту участь у збиранні необхідних товарів для громади, пані Моніка вклала підписані документи у один із пакунків, показавши таким чином готовність міста Чарнкув співпрацювати за будь-яких обставин.
Війна набирала обертів і ворог все ближче підходив до кордонів нашої громади. Коли одного дня військові повідомили про необхідність тотальної евакуації жителів вздовж лінії річки Ірпінь через загрозу запеклих боїв та накриття артилерійськими обстрілами, Чарнкув знову протягнув руку допомоги та запропонував прийняти наших біженців. Саме тоді ми і передали підписану з нашого боку частину договору.
В Українців є вислів, що вірними є ті друзі, що залишаються поряд у часи гарні і погані. Ми щиро сподіваємось, що братерські стосунки, які зародилися в такі неймовірно важкі для нас часи, будуть триматися ще багато років та збагатять нас обох, даючи поштовх плідній співпраці у різних сферах та взаємному розвитку наших громад. Дякуємо вам за підтримку, турботу та людяність.
Автор: Тетяна Кочкова