У часи, коли війна змінює людські долі та руйнує звичний світ, особливої ваги набувають історії тих, хто знаходить сили не лише боротися, а й творити. Саме такою є історія Миколи Величка — військового, гончара, поета, фотохудожника та громадського діяча, який навіть на фронті не залишив улюбленої справи. Його керамічні вироби стали символом стійкості, а власна артрезиденція — мрією, що має допомагати ветеранам повертатися до мирного життя.

Гончарний круг має свою магію

Після повернення з фронту Микола Величко знову занурився у творчість, яка супроводжує його все життя. Для нього гончарство — не просто ремесло, а спосіб знайти внутрішню рівновагу та відновити сили.

«Гончарний круг має свою магію, яка тримає, надихає, позбавляє важких думок».

Саме ця любов до глини стала основою проєкту «Миколина Гончарня» — майбутньої артрезиденції для митців, творчих людей та військових, які потребують психологічної реабілітації.

Від журналістики до гончарного круга

Микола Величко — людина багатьох талантів. У минулому педагог і журналіст, член Національної спілки письменників України, поет та фотохудожник. Його шлях у гончарство розпочався випадково — під час зйомок телесюжету про народного майстра.

«Якось, під час роботи на телебаченні, знімав сюжет про гончаря. І цей народний умілець так вразив, що я пообіцяв приїхати колись повчитися у нього. Не одразу це сталося, але той день змінив життя».

Згодом були роки навчання, участь у міжнародних фестивалях, професійне визнання та здобуття статусу атестованого майстра Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Війна змінила плани, але не мрію

Запуск артрезиденції був запланований на 24 лютого 2022 року. Проте повномасштабне вторгнення Росії перекреслило ці наміри. Микола добровільно вступив до територіальної оборони, а всі виготовлені вироби почав продавати на підтримку військових та забезпечення своєї частини необхідним спорядженням.

Згодом він опинився на Запорізькому напрямку, де став командиром мінометного розрахунку. Але навіть у фронтових умовах не залишив творчості. Разом із побратимами військовий облаштував імпровізовану гончарну майстерню просто поблизу бойових позицій.

Коли руки зайняті, голова стає вільною

Саме на війні Микола ще глибше усвідомив терапевтичну силу творчості.

«З бойових позицій позвозили цеглу, зробили гончарний круг й пічку. У ній навіть виготовили один випал. Зробили чашечки, щоб з котушок не з’їхати. Коли чимось таким руки зайняті, то і голова вільна».

«Тоді побачив, як це допомагає хлопцям розслабитись, змінити напрями думок, відпочити й стабілізувати нервовий стан. Зрозумів, що це справді потужна річ».

Під час коротких перепочинків між бойовими завданнями майстер виготовляв маленькі горнятка з іменами побратимів. Для багатьох вони стали особливими пам’ятними оберегами.

Артрезиденція як простір відновлення

Головна мрія Миколи Величка сьогодні — завершити будівництво артрезиденції, яка стане місцем психологічної підтримки та творчої реабілітації ветеранів.

«Я переконаний: бійцям, які повернуться з війни, потрібна буде віддушина, потрібно буде відволіктися від тих жахіть, які стоять перед очима».

«Ця резиденція якраз і допоможе долати негативні переживання, допоможе відновленню душевної рівноваги».

«Вже заручаюся підтримкою психологів, реабілітологів, розробляю програми, аби хлопці тут могли зняти стрес, відпочити душею, оздоровитися».

Понад 14 тисяч історій у глині

За роки роботи майстер створив понад 14 тисяч горняток, кожне з яких має власний номер і сертифікат. Усі кошти від продажу він вкладає у розвиток майбутньої артрезиденції.

У Григорівці на Хмельниччині він прагне створити простір, відкритий для керамістів, художників, письменників та всіх творчих людей. Тут плануються майстер-класи, мистецькі зустрічі, екскурсії історичними місцями, веломандрівки та відпочинок серед природи.

Українська традиція у сучасному прочитанні

До початку великої війни роботи Миколи Величка прикрашали понад двадцять українських ресторанів. Його кераміку знали далеко за межами України — на фестивалях у Туреччині, Італії, Іспанії та Греції.

Сьогодні майстер працює зі спадщиною Смотрицької кераміки, переосмислюючи традиційні форми та орнаменти. Особливе місце у його роботах займають знамениті смотрицькі зозульки — символи народного мистецтва Поділля.

У роботі Микола використовує як українську донбаську глину, так і високотемпературні матеріали з Чехії, Німеччини та Іспанії, поєднуючи традиції українського ремесла із сучасними європейськими технологіями.

Мистецтво, яке допомагає вистояти

Історія Миколи Величка — це приклад того, як творчість може стати джерелом сили навіть у найтемніші часи. Його майбутня артрезиденція покликана не лише зберігати українські гончарні традиції, а й допомагати тим, хто пройшов війну, знаходити новий сенс, спокій та натхнення. Адже там, де народжується мистецтво, завжди залишається місце для надії.

Автор: Олена Ляуданскайте

Фото: Миколи Величка